Політичні дослідження / Political Studies : Український науковий журнал http://pd.ipiend.gov.ua/ <p>Журнал „Політичні дослідження” публікує результати теоретичних та науково-практичних досліджень у галузі соціальних та поведінкових наук (05), передусім – зі спеціальності 052 „Політологія”. Всіляко підтримується публікація матеріалів міждисциплінарного характеру, зокрема – пов’язаних з галуззю знань „Гуманітарні науки” (03).</p> <p>Видається з квітня 2021 року. Виходить двічі на рік.</p> <p>Журнал включено до Переліку наукових фахових видань України (категорія "Б").</p> <p><strong>Тематичне спрямування</strong> журналу представлене такими рубриками:</p> <p>– Теорія та історія політичної науки. Теоретико-методологічні засади політичної науки. Політична філософія.</p> <p>– Політичні інститути та процеси. Політична соціологія.</p> <p>– Політична культура та ідеологія. Політична психологія.</p> <p>– Проблеми світового політичного розвитку.</p> <p>– Основи національної безпеки держави.</p> <p>– Етнополітологія та етнодержавознавство.</p> Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України uk-UA Політичні дослідження / Political Studies : Український науковий журнал 2786-4774 <p>https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/</p> Гендерний вимір мовної поведінки жінок у різномовних сім’ях і партнерствах http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246321 <p>Типові дослідження національної та мовної проблематики сфокусовані на макрорівні соціальної структури. Незважаючи на значну кількість наявних досліджень проблематики гендерної нерівності, в Україні зокрема, питання інкорпорації гендерного аспекту в контекст відтворення національної ідентичності детально не досліджувалося. Зважаючи на постколоніальну спадщину українського суспільства, що спирається на її статусні позиції відносно Росії за радянських часів, можна говорити про існування ієрархічності у контексті національних ідентичностей, де мова являє собою один із зчитуваних та виразних її проявів. Враховуючи обидві ієрархічні структури, що існують в сучасному українському суспільстві, а саме&nbsp;– гендерну та національну, основною темою дослідження є питання про те, чи робить гендерна нерівність внесок у зміну практик мовної поведінки у різномовних сім’ях та партнерствах у контексті постколоніального досвіду українського суспільства. Дослідники застосовують концептуальне розрізнення „креольської” та „тубільної” моделей української ідентичності для вибудовування зв’язків між мовною поведінкою та національною ідентичністю. Емпіричною базою дослідження слугує серія напівструктурованих інтерв’ю із жінками, котрі змінили мову спілкування у шлюбі і/чи партнерстві. Ключовий висновок дослідження полягає в тому, що гендерні та постколоніальні ієрархії демонструють досить тісний взаємозв’язок. Дослідження виявило, що чинники зміни мов у випадку україномовних і російськомовних інформанток не є однаковими. Перспектива дослідження може бути пов’язана із питанням про те, чи послаблення гендерної нерівності матиме наслідком послаблення постколоніальних ієрархій в Україні?</p> Анастасія Молоціян Володимир Шелухін Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 135 149 Російсько-українська війна в українському політичному дискурсі http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246315 <p>Пропонована стаття має на меті дослідити дискурсивну динаміку України, зумовлену російсько-українською війною. Методом дискурсивного та контент-аналізу виявлено семантичні та прагматичні домінанти релевантних політичних текстів. У статті розглянуто особливості політичного дискурсу України після початку воєнної агресії Російської Федерації проти України у 2014 році. Дискурсивні зміни воєнного часу аналізуються через зіставлення з довоєнним станом, провідною ознакою якого був модус „братерства” з Росією.</p> <p>У ході аналізу встановлено, що логічної негайної зміни на „ворожий” дискурс з початком російської агресії не відбулося. Україна виявилася неготовою до адекватної відповіді на воєнну агресію РФ не тільки у реальному, але й у дискурсивному вимірі. Натомість в українському політичному дискурсі утворився евфемістичний комплекс для представлення агресивних дій РФ як якихось інших. У зв’язку з цим робиться спроба проаналізувати причини запізнілого реагування українського суспільства, передусім керівного ешелону українського політикуму, на зовнішню агресію.</p> <p>Особливу увагу як причині вказаного стану речей приділено посттоталітарним впливам, які лишаються релевантними для соціополітичної динаміки України. Серед ключових із них виділяється брак повноцінного історико-політичного наративу та відтворення ментальних схем тоталітарного минулого.</p> <p>Поряд із цим виявлено і досліджено позитивні зрушення у репрезентації російсько-українського воєнного протистояння як такого. Проаналізовано дискурсивні механізми створення адекватного воєнній ситуації наративу та дискурсивних засобів, які протиставляються російській агресії. Водночас виявлено, що і в процесі формування питомого дискурсивного порядку окремі канони та еталони колишньої метрополії лишаються актуальними в українському контексті. Передусім це стосується включення до офіційного комунікативного репертуару субстандартних елементів як інструменту інформаційного протистояння у гібридній агресії.</p> <p>Авторка доходить висновку, що цілісний історико-політичний наратив є наріжним каменем для формування національно-державної ідентичності. Без цього встановлення повної державної суб’єктності України постає як завдання вкрай складне. У сучасних українських реаліях маємо не унікально специфічний питомий політичний дискурс як частину розгорнутого історико-політичного наративу, а посттоталітарний дискурсивний сурогат, у віддзеркаленні якого навіть контрастні поняття війни і миру втрачають необхідну чіткість.</p> Антоніна Березовенко Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 97 110 Антикризовий ресурс політики пам’яті в Україні http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246319 <p>У пропонованій статті розглядається політика пам’яті як інструмент подолання кризових явищ в українському суспільстві.</p> <p>В умовах відкритого інформаційного суспільства пам’ять є ресурсом суспільного діалогу, який забезпечує конструювання конвенційного гранд-наративу, багатосторонню комунікацію різних груп і верств населення, пошуки можливостей порозуміння і примирення. В Україні дотепер немає загальносуспільного консенсусу щодо „чужого”, антиукраїнського характеру імперської та комуністичної влади, нав’язаної ззовні. Тривають політичні дискусії щодо інтерпретації російськоімперського і тоталітарного радянського минулого між носіями різних конфліктних моделей пам’яті&nbsp;– неорадянської, національно-державницької та ліберальної.</p> <p>У постмайданний період в українському суспільстві апробується широкий інструментарій мнемоісторичної політики, пов’язаний із реаліями гібридної війни та потребою зміни акцентів у мові пам’яті. Суттєвим кроком у напрямі діалогічності практик комеморації й відходу від спекулятивного вербально-символічного арсеналу постправди стала декомунізація. Втілення нових акцентів політики пам’яті органічно пов’язане з цифровою мобільністю, яка забезпечує альтернативні платформи мнемоісторичних практик і розширює можливості пам’ятання, пригадування, переоцінки подій минулого у віртуальному комунікативному дискурсі.</p> <p>Автором обґрунтовується теза про амбівалентність політики пам’яті в Україні, доводиться, що російський культурно-інформаційний вплив негативно впливає на процеси впровадження конструктивних напрямів політики пам’яті в Україні, налагодження національного діалогу.</p> Юрій Шаповал Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 111 134 Економічні аспекти індексування демократії http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246129 <p>Створення класифікацій політичних режимів, зокрема на підставі оцінювання політичних трансформацій із відповідним виокремленням режимів перехідних і гібридних, є предметом численних досліджень, базованих переважно на кількісному вимірюванні тих чи інших параметрів або на експертних опитуваннях. Відповідно, вже тривалий час у фокусі уваги дослідників перебувають індекси демократичного розвитку, обчислення яких дозволяє ранжирувати країни за набором параметрів та оцінювати тенденції політичних змін. Аби уникнути висновків, зроблених на підставі неповної інформації, і фокусування на окремих&nbsp;– інституційних, культурних або економічних&nbsp;– аспектах, варто використовувати міждисциплінарний підхід, що, до того ж, дозволяє врахувати максимальну кількість чинників сталості/виникнення демократичних тенденцій.</p> <p>Зважаючи на наукові дискусії довкола питань взаємозалежності політичного та економічного розвитку, у статті запропоновано зіставлення показників демократичного розвитку з оцінками розвитку ринкової економіки і водночас із показниками валового внутрішнього продукту за паритетом купівельної спроможності обраних для розгляду країн.</p> <p>Кількісні дані проаналізовано із побудовою діаграм розсіювання та обчисленням відповідних коефіцієнтів кореляції. Спочатку автором визначено зв’язок між показниками демократичного розвитку для отримання числового підтвердження доцільності подальшого зіставлення. Оскільки отримані коефіцієнти для обраної групи країн є достовірними, методологія, застосована до розглянутих країн, є валідною і для застосування щодо інших регіонів, стосовно яких перераховані дослідницькі установи здійснюють оцінювання.</p> <p>Обчислені показники свідчать про кореляцію між демократичним та економічним розвитком&nbsp;– показниками статусу демократії, індексом демократії та ранжируванням країн за шкалою демократизації, з одного боку, й індексом економічної свободи, статусом ринкової економіки, показниками інституційного рейтингу економічних свобод&nbsp;– з іншого. При цьому підкреслено: теоретичні узагальнення стосовно взаємозв’язку демократичності/демократизації і рівня економічного розвитку повинні враховувати не лише кореляцію між експертними оцінками, але і наявність зв’язку між показниками демократизації та ВВП, який проілюстровано обчисленими коефіцієнтами. Водночас врахування національного контексту, умов становлення демократії, ендогенних та екзогенних чинників свідчить про нелінійність зв’язку між демократичністю політичного режиму і показниками економічного розвитку.</p> Маргарита Чабанна Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 7 32 Цивілізаційні виклики сучасності в контексті концепцій перевлаштування світу http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246328 <p>У статті аналізуються глобальне прогнозування суспільного розвитку, концепції й можливі сценарії глобального розвитку людства, обґрунтовується, що сучасні концепції перевлаштування світу повинні враховувати різну динаміку цивілізаційного розвитку країн з їхніми цінностями і традиційною культурою. Окреслено, що в 70-ті&nbsp;роки минулого століття почали вимальовуватися контури процесів, орієнтованих на формування нового світового порядку. Актуалізовано, що в сучасному суспільстві прогнозування майбутнього невід’ємне від обґрунтування світоглядних інтерпретацій явищ і процесів сучасності, віддзеркалення оптимістичних і песимістичних сценаріїв майбутнього, ідеалів і ціннісних перспектив. Обґрунтовано, що основними ідеологами і учасниками цих процесів виступили Римський клуб, в подальшому Більдерберзький клуб, Тристороння комісія, аналітичні центри на кшталт RAND Corporation, Інституту Санта Фе та інших. Розроблені ними загальні принципи були конкретизовані в роботі МВФ, Всесвітнього банку, ВТО тощо.</p> <p>Визначено, що з початку 1990-х&nbsp;років для прогностичних концепцій характерною рисою стає філософсько-історична і соціально-політична орієнтація глобального характеру. Серед безлічі сценаріїв майбутнього особливо виділяються концепція „кінця історії” Ф.&nbsp;Фукуями, в якій обґрунтовується торжество, після розпаду комуністичного блоку, ліберально-демократичних ідей та настання історичного затишшя внаслідок перемоги ліберальної демократії на всьому геополітичному просторі, а також концепція „зіткнення цивілізацій” С.&nbsp;Гантінгтона, яка стверджує, що після руйнування двополюсного світу на людство чекає загострення суперечностей і зіткнення цивілізацій, що консолідуються навколо традиційних релігій.</p> <p>Автор дійшов висновків, що гібридна війна, в епіцентрі якої Україна знаходиться вже понад сім років,&nbsp;– це не просто локальна ситуація, це елемент нового світового порядку, який можна визначити як гібридний світовий порядок. Ґрунтується він на технологіях ведення політики чужими руками через застосовування інформаційних технологій для системної маніпуляції колективним свідомим і колективним підсвідомим з метою зміни поведінки людини або групи людей стимулом, примушенням або переконанням. Для цього задіяні не стільки військові, скільки політичні, економічні, інформаційні, інституційні, демографічні, технічні, соціальні та інші ресурси.</p> Микола Дмитренко Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 150 169 Згортання демократії як небезпека повернення до авторитаризму http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246334 <p>У статті розглядаються актуальні проблеми загрози згортання демократії. Приклади згортання демократії засвідчили відсутність вільних і справедливих виборів у низці країн світу, що під&nbsp;загрозою&nbsp;є незалежність судової&nbsp;системи, порушення права на&nbsp;свободу слова,&nbsp;що обмежує здатність політичної опозиції кидати виклик урядові, залучати до відповідальності, пропонувати альтернативи режиму. Розкривається специфіка згортання демократії. Аналізується взаємозв’язок між політичними інститутами, кореляція з ефектом демократичного дизайну. З’ясовуються завдання для розв’язання проблеми глобалізації і консолідації демократії. Розглядається проблема згортання демократії у зв’язку з поширенням COVID-19, оскільки демократичний спектр неодноразово вдавався до надмірного контролю, обмеження свобод, таких як пересування та масові збори, а також довільний або насильницький примус. Звертається увага на те, що економічний розвиток зменшує вірогідність перетворення демократій на авторитаризм. З урахуванням цього було визначено мету дослідження&nbsp;– систематизувати чинники згортання демократії. Задля досягнення мети було проаналізовано та систематизовано критерії підходів до аналізу проблем згортання демократії. У підсумку, до чинників згортання демократії віднесено: популізм, ослаблення&nbsp;політичних інститутів, порушення прав особистості і свободи думки, які ставлять під сумнів ефективність, стійкість демократичних систем. Встановлено, що проблемними аспектами є розходження в ідентичності; демократизація за допомогою мирних протестів знизу вгору призвела до вищого рівня демократії і демократичної стабільності, ніж демократизація, викликана елітами; конституції, що виникають унаслідок плюралізму (відображають різні сегменти суспільства), з більшою імовірністю сприятимуть ліберальній демократії (принаймні у короткостроковій перспективі); що загроза громадянського конфлікту спонукає режими на демократичні поступки; розвиток у демократичному напрямі вимагає колективної безпеки; процес демократизації може відбуватися випадково, оскільки залежить від унікальних характеристик, обставин; кореляція демократизації з поширенням знань як здатність легітимізувати їх серед громадян, на відміну від знань під контролем елітних груп.</p> Олег Ткач Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 170 185 Кризи політичного розвитку в Україні: причини та зміст http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246144 <p>Кризи політичного розвитку притаманні країнам, що переходять від авторитарного політичного режиму до демократичного. На відміну від політичних криз, кризи політичного розвитку притаманні саме транзитним суспільствам. Вони зазвичай мають значно глибші і фундаментальніші причини, пов’язані з якістю авторитарного політичного режиму, характером трансформаційних змін, і є значно тривалішими. У статті проаналізовано кризи політичного розвитку, які проявляються в Україні у ході трансформації політичного режиму, серед яких криза ідентичності, розподілу, участі, проникнення та легітимності. Доведено, що криза ідентичності характеризується розпадом ідеалів та цінностей, які домінували у політичній культурі попереднього періоду; криза розподілу полягає у нездатності правлячої еліти забезпечити прийнятне для суспільства зростання матеріального добробуту і його розподілу, що спричиняє соціальне розшарування і є постійним джерелом суспільно-політичних конфліктів; криза проникнення проявляється у зниженні здатності органів державної влади здійснювати функції, притаманні державі, що ускладнює проведення реформ і керованість державою; криза участі проявляється через створення правлячим класом штучних перешкод для включення в політичне життя груп, які претендують на владу, або спричинена пасивністю суспільства, внаслідок чого починають превалювати неконвенційні форми політичної участі; криза легітимності проявляється у низькій ефективності конституційної моделі організації влади і виникає внаслідок неузгодженості цілей і цінностей правлячого режиму з уявленнями більшості громадян про норми справедливого правління. Поєднання цих криз створює кризовий синдром модернізації і стримує розвиток держави загалом. У висновках сформульовано інструменти інституційного характеру, застосовуючи які, можна знизити негативні наслідки криз політичного розвитку.</p> <p>&nbsp;</p> Галина Зеленько Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 33 61 Дворівнева пропорційна виборча система в Україні: крос-регіональний аналіз першої апробації http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246262 <p>У статті досліджуються деякі ефекти від першої апробації дворівневої пропорційної системи з „гнучкими” списками на місцевих виборах в Україні 2020 року. В компаративно-регіональному розрізі аналізується вплив нової системи на збільшення кількості недійсних бюлетенів та розраховується відсоток виборців, які скористалися правом преференційного голосу за конкретного кандидата з окружного списку обраної партії. Сформульовано гіпотези щодо регіональних відмінностей стосовно цих кількісних параметрів: зокрема, на частку недійсних бюлетенів може впливати етнолінгвістичний та урбаністичний фактори. Виявлено, що близько 80% виборців, які взяли участь у голосуванні восени 2020 року, скористалися правом преференційного голосу, вписавши номер конкретного кандидата до бюлетеня&nbsp;– цей несподівано високий показник вписано в контекст інших національних кейсів, де застосовувалися пропорційні системи з „гнучкими” чи чистими „відкритими” списками.</p> <p>Особлива увага фокусується на питанні співвідношення двох рівнів електоральної системи&nbsp;– єдиних „закритих” та окружних „гнучких” списків і, відповідно, балансі впливу виборців та партійних керівництв на проходження кандидатів до місцевих рад. Це співвідношення обраховано для усіх обласних рад, а на матеріалі Харківської та Львівської обласної ради визначено емпіричну ймовірність зміни черговості кандидатів в окружних партійних списках під впливом голосування виборців. Хоча прихильники та лобісти запровадження нової електоральної системи в Україні називали її моделлю з „відкритими” списками, у статті визначаються два ключові інституційні механізми суттєвого применшення ролі преференційного голосування у підсумковому визначенні кандидатів, які здобули мандати. Аргументовано, чому за результатами персонального розподілу мандатів між кандидатами у партійних списках ця модель „гнучких” списків була ближчою до полюса „закритих”, ніж „відкритих” списків.</p> Олександр Фісун Антон Авксентьєв Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 62 79 Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства: проблеми організаційно-функціонального забезпечення http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/246308 <p>Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства&nbsp;– важливий складник системи відносин „держава&nbsp;– громадянське суспільство”.</p> <p>В Україні напрям сприяння розвитку громадянського суспільства виокремився на початку 2000-х років. Уже реалізовані три відповідні державні документи (концепція, стратегії) та підготовлений проєкт нової Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026&nbsp;роки. Затверджена й низка нормативно-правових актів про різні механізми взаємодії органів виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства (консультації з громадськістю, громадські ради, громадська експертиза та ін.).</p> <p>У статті досліджуються особливості державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Акцентовано увагу на організаційно-функціональному забезпеченні цього процесу, виокремлено його проблемні аспекти. Проаналізовано процес становлення системи підрозділів органів виконавчої влади з питань взаємодії з громадськістю. Розглянуто організаційні характеристики таких підрозділів та їх функції.</p> <p>Окрему увагу приділено проблемам організаційно-функціонального забезпечення в частині формування політики сприяння розвитку громадянського суспільства, визначення стандартів та координації діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері.</p> <p>За результатами дослідження автором обґрунтовано, що в цілому державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні пройшла початковий, засадничий етап становлення. Однак загальна її ефективність не є достатньою. І організаційно-функціональне забезпечення є одним із факторів такої ситуації.</p> <p>Зокрема, досі не завершене формування повноцінної системи спеціальних підрозділів в органах виконавчої влади. Обов’язки сприяння розвитку громадянського суспільства віднесені до компетенції підрозділів з питань взаємодії з громадськістю, водночас їх функції нормативно неврегульовані, а кадровий і технічний потенціал залежить від політичних пріоритетів керівництва. Також у системі виконавчої влади відсутній орган, покликаний відігравати провідну роль у згаданій сфері. Через це відповідна державна політика в Україні не має інституційної сталості та розвивається хаотично і неузгоджено.</p> Тетяна Андрійчук Авторське право (c) 2021 ПОЛІТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ / POLITICAL STUDIES Український науковий журнал 2021-12-08 2021-12-08 2 80 96