Політичні дослідження / Political Studies : Український науковий журнал

Рецензія на книгу Юрія Шаповала „Непрощений. Олександр Довженко і комуністичні спецслужби”

Павлишин Марко — 2023-05-27

Шаповал Ю. Непрощений. Олександр Довженко і комуністичні спецслужби. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України, Інститут політичних досліджень Польської академії наук. Варшава–Київ–Харків, 2022. 354 с.

„Історія мігранта”: форми збору даних та способи їх представлення у наукових публікаціях

Гнатюк Володимир — 2023-05-27

У статті висвітлено питання комплексного розгляду трьох форм збору даних з міграційних історій переміщених осіб та чотирьох способів їхньої презентації у наукових публікаціях. Підкреслено, що сьогодні найбільш уживані серед науковців формати – це звичайні анкети, календарі історії життя та графіки історії міграції, які методично можуть використовуватися альтернативно один до одного як самостійні інструменти або взаємодоповнюватися під час збору даних. Також виділено аналітичні ситуації, за яких доречно апробовувати ці форми, а саме: 1) звичайні анкети ефективні тоді, коли треба зафіксувати невелику кількість фактів про історію міграції індивіда, а сама інформація є кількісною за природою збору; 2) календарі історії життя оптимальні для формування повної міграційної історії, будучи інструментарієм, що спрямований на висвітлення різноманітних сфер життя однієї особи за весь її час існування; 3) графіки історії міграції більш цінні, коли фокус уваги знаходиться на довготривалих міжособистісних зв’язках (як правило, родинних стосунках) у просторовому та хронологічному схопленні. Додатково зроблено акцент на розкритті питання про відмінності, які витікають з кожної форми збору та мають відповідні наслідки для аналізу отриманих даних. У розвідці розглянуто можливі чотири шляхи реалізації даних з історій міграції у наукових роботах, зокрема, як: 1) тематичні дослідження; 2) база для виявлення і класифікації закономірностей; 3) агрегація кількісних даних; 4) інформаційна довідка, що не є чітко вираженою у тексті. Акцентовано на ідеї, що місце історій мігрантів набуло нового значення, оскільки за останні роки вони сприймаються не винятково як первинний матеріал для аналітичної роботи дослідника, що без наступного вторинного осмислення не становитиме пізнавальної цінності, а вже як ключове джерело, на основі якого отримуються вагомі висновки. Окреслено, що завдяки концептуальній наближеності до ідеї „усної історії” „історії мігрантів” потенційно можуть стати потужною доказовою базою у політичному дискурсі та рамках міжнародного права стосовно скоєних злочинів проти людства. Це по-особливому „піднімає” сучасне „українське питання” у всьому світі науково та прагматично, зважаючи на події минулорічної військової агресії Росії, що триває досі.

Феномен соборності у науковому та політичному дискурсах

Бевз Тетяна — 2023-05-27

У статті розглянуто етимологію слова „соборність”, ґенезу ідеї соборності в українській політичній думці та науковому дискурсі, запропоновані теоретико-методологічні засади дослідження та проаналізовано еволюцію ідеї соборності у дискурсах політичних партій та президентів України.

Ідеться про еволюцію ідеї соборності упродовж усього процесу українського державотворення. Для становлення та утвердження ідеї соборності вагоме значення мали історичні реалії, а саме – розірваність земель, чужоземне панування, втрата релігійної єдності народу, національні утиски. Простежено еволюцію ідеї соборності від княжої доби до сьогодення, від ідеї єдиної Русі до ідеї вільної Самостійної Соборної України, спираючись на дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів.

Акцентується увага на символізмі соборності, маркерах соборності, традиціях проведення „живих ланцюгів” єдності як головного символу Дня Соборності, які українці вибудовують, символізуючи об’єднання українських земель і державну єдність, та загальнодержавному святкуванні Дня Соборності. День Соборності України характеризується актуалізацією трьох вимірів політичного сенсу – минулого, сьогодення і майбутнього. Ідея соборності визначалася, передусім, єдністю цінностей, ідеалів та інтересів громадян України.

У політичному дискурсі акцент робився на тому, що соборність – це символ об’єднання країни, а також орієнтир майбутнього як територіальна і духовна єдність народу. У зверненнях та виступах Президентів України простежувалася еволюція від ідеї соборності до ідеї єдності. Президенти України зверталися до уроків минулого й історичних постатей України; наголошували, що соборність – це неподільне ціле з усіх українських земель; зазначали, що соборність – це не тільки про територію, а й про єдність, згуртованість, спільність. Збереження територіальної цілісності України, зміцнення єдності її регіонів, розмаїтість і відмінність яких склалися внаслідок об’єктивних історичних обставин, і надалі залишається не лише актуальним, але й невідкладним завданням сьогодення.

Етнополітика та міграційна політика: до питання взаємозв’язку і взаємовпливу

Малиновська Олена — 2023-05-27

У статті розглянуто питання щодо доцільності розширення об’єкту етнополітики за рахунок етнічних груп, сформованих внаслідок міграції, а також необхідності врахування етнічних характеристик мігрантів під час здійснення регулювання міграційних процесів на тлі сучасної міграційної ситуації в Україні, перспектив її подальшого розвитку. На основі аналізу теоретичних напрацювань українських та зарубіжних авторів, політичних та міжнародно-правових документів, законодавства України зроблено висновок про те, що в інтересах суспільної єдності є визнання різноманітності як цінності і ресурсу розвитку, поширення заходів етнополітики на „нові” мігрантські меншини, надання їм гарантій проти порушення прав, маргіналізації, примусової асиміляції.

Несприятлива демографічна ситуація, масова вимушена міграція українців за кордон внаслідок війни, як і незворотні воєнні втрати населення можуть призвести до дефіциту робочої сили, необхідної для повоєнної відбудови країни. І якщо власного трудового та інтелектуального потенціалу виявиться недостатньо, для повоєнного відновлення Україні може знадобитися додаткова робоча сила з-за кордону. Хоча наразі Україна неприваблива для іммігрантів, їхня чисельність порівняно з іншими державами невелика, внаслідок війни зменшилася, потенційний економічний розвиток та потреба в додатковій робочій силі, тісніші зв’язки з ЄС можуть збільшити імміграцію, що призведе до зростання етнічного, мовного, культурного різноманіття.

Ускладнення етно-культурної структури суспільства може мати позитивний характер, сприяти взаємозбагаченню культур та загальному благу, проте здатне призвести і до негативних наслідків – конфлікту цінностей, культурних норм, порушенню суспільної єдності. За таких умов вимоги до міграційної політики держави, як і до її етнополітики, закономірно зростатимуть. Це актуалізує активізацію діяльності держави з інтеграції прибулих в українське суспільство, формування толерантного ставлення корінного населення до мігрантів та міграції, унеможливлення всіх форм дискримінації, запобігання расизму та ксенофобії, поглиблення міжкультурного діалогу, усвідомлення того, що беззастережний у цивілізованому світі захист прав національних меншин неможливий без забезпечення загального клімату толерантності до „інших”, що стосується також і мігрантів.

Українські національні інтереси й цінності: суспільне усвідомлення та переоцінка

Редькіна Анна — 2023-05-27

Статтю присвячено аналізу проблем формування національних інтересів та цінностей та їхнього суспільного усвідомлення протягом років незалежності. Зазначається, що дослідження українських національних інтересів й цінностей та їхнього суспільного усвідомлення протягом років незалежності є досить доречним і актуальним у межах як теоретико-методологічних проблем, так і практичних завдань вітчизняної політології на сучасному етапі розвитку суспільства України.

Здійснюється теоретичний аналіз українських національних інтересів і цінностей, а також аналіз проблем їхнього формування і усвідомлення населенням України в умовах державної незалежності. Розглядається категоріально-термінологічний апарат щодо національних інтересів і цінностей. Пропонується класифікація основних українських національних інтересів в умовах війни. З українських національних інтересів пропонується вивід змісту українських національних цінностей.

За результатами соціологічних досліджень розглянута динаміка ставлення громадян України до моделі національних інтересів та цінностей. Вказується на те, що в країні були здеформовані, здевальвовані чи усунуті, як безперспективні, фундаментальні цінності та пріоритети, за якими живуть розвинені народи світу. Відзначено, що українці переживають глибоку духовну перебудову, духовне оновлення. Зазначено, що Україна знаходиться у ситуації відсутності завершеної системи національних цінностей та ідеалів, наявності антагоністичних цінностей у різноманітних соціальних системах українського суспільства.

Надано висновки та розглянуто перспективи щодо наукового вивчення усвідомлення українських національних інтересів на сучасному етапі суспільного розвитку.

Постправда як інструмент політичного наративу епохи постмодерну

Самчук Зореслав — 2023-05-27

У статті здійснено поліаспектний аналіз явища постправди: як історичного феномену, як інструментального засобу досягнення інформаційно-комунікативної мети, як способу позиціонування щодо знакових аспектів суспільно-політичної дійсності, як політичної технології з метою забезпечення конкурентних переваг тощо. Постправда осмислена у форматі специфічного інформаційно-комунікативного продукту епохи постмодерну, який виник у відповідь на такі специфічні мегатренди, як критеріальний релятивізм, девальвація смислів і значень, симулятивний імператив суспільно-політичної життєдіяльності. Пріоритетні дослідницькі зусилля зосереджено на змістовній демаркації постправди стосовно правди та брехні, оскільки саме це предметне поле визначає перспективи понятійного увиразнення постправди.

Істотне значення для інструментальної і функціональної ефективності постправди має наративний спосіб репрезентації: не полеміка й дискурс із їхньою вимогою переконливих смислових рельєфів та ієрархій, а наратив як певний порядок слів і оповідь, не обтяжений вимогами переконливої аргументації, створює максимально комфортні умови для експансії постправди в інформаційно-комунікативному середовищі.

Важливою особливістю є разюча відмінність між реальністю та її змалюванням засобами постправди. Аналіз викликів і загроз постправди, які потребують першочергового реагування фахового середовища і суспільної свідомості в цілому, засвідчує, що лавиноподібне застосування в інформаційному просторі інструментарію постправди призводить до підвищення рівня дезінформації, яка має на меті створення й поширення хибних уявлень про дійсність на догоду політичним інтересам і потребам. Саме інструментарій постправди є своєрідним експериментальним майданчиком для подвійних стандартів, тенденційності, упередженості, маніпуляцій і пропаганди.

Виродження правди в постправду об’єктивно й закономірно зумовлює симетричну деградацію та інволюцію політики в політиканство, яке ніколи не керується суспільними інтересами, а завжди – лише власними, де-факто паразитуючи на отриманих можливостях і повноваженнях.

Теоретичні засади та практичні завдання оптимізації політичної системи сучасного українського суспільства

Іванов Микола — 2023-05-27

В статті розглянуті питання необхідності подальшого удосконалення функціонування політичної системи сучасного українського суспільства. Актуальність цього завдання визначається гостротою виявів протидії вищих органів влади. Сьогодні існує доволі складна і суперечлива система взаємовідносин інституту глави держави з вищими органами всіх гілок влади України. Найбільш гострі суперечності склалися в системі виконавчої влади, які виявляються, у першу чергу, у взаєминах Офісу Президента України та Кабінету Міністрів України. Обґрунтовано об’єктивно існуючу потребу розробки нових теоретичних засад та визначення практичних завдань модернізації політичної системи сучасного українського суспільства. При цьому, пріоритетними визначені заходи щодо узгодження з найбільш результативними практиками організації основ визначеної форми правління. Акцентується на наявності закладених у нормативну базу певної кількості суперечностей, які суттєво ускладнюють організацію взаємодії вищих органів усіх гілок влади. Наголошується, що процес подальшого розвитку політичної системи українського суспільства потребує ґрунтовної перебудови нормативних засад організації та функціонування провідних політичних інститутів сучасного українського суспільства. Насамперед, удосконалення нормативного регулювання взаємодії гілок влади в Україні повинно бути спрямоване на подолання проявів владного дуалізму, закріпленого у визначених повноваженнях усіх вищих органів державної влади.

Обґрунтовані завдання щодо нормативного забезпечення основних напрямів оптимізації політичної системи українського суспільства шляхом більш повного втілення однієї з класичних форм правління.

Інструменти деліберативної демократії: можливості застосування у воєнний та повоєнний час в Україні

Андрійчук Тетяна — 2023-05-27

Концепція деліберативної (дорадчої) демократії є однією зі спроб удосконалити та „розширити” межі сучасної представницької демократії. Вона покликана привнести додаткові механізми вдумливого, аргументованого і ширшого обговорення суспільно важливих питань, а також використовувати консенсусний потенціал деліберації для залагодження конфліктів, розгляду чутливих питань.

Враховуючи значну увагу до цієї концепції з боку інституцій Європейського Союзу та міжнародних організацій, а також суспільний запит на обговорення важливих питань функціонування держави навіть в умовах повномасштабної російської агресії, у статті досліджуються можливості й особливості застосування інструментів деліберативної демократії під час війни та очікуваного повоєнного відновлення.

Автор аналізує результати досліджень досвіду інших країн, травмованих війнами чи насильницькими конфліктами, а також тенденції 2022 – початку 2023 років, які свідчать про формування в Україні ініціатив з обговорення засадничих питань розвитку держави, повоєнної відбудови, можливих змін суспільного договору. Це є основою для обґрунтування актуальності пошуку ефективних інструментів деліберації для підвищення результативності обговорень і залагодження можливих ресурсних й інших конфліктів.

У статті також аналізуються особливості попереднього досвіду впровадження в Україні низки інструментів громадської участі, зокрема, проблеми організації публічних консультацій, роботи громадських рад, опитувань у мобільному додатку „Дія”. За результатами відзначається потреба в удосконаленні цих інструментів та підвищенні їх деліберативного потенціалу. Крім того, проаналізовано позитивний досвід упровадження низки інших, відносно нових для України, деліберативних практик (зокрема, діалогу та публічних консультацій у діалоговому підході), який може стати основою для організації деліберативних обговорень під час війни та повоєнного відновлення.

Легітимність влади: чинники детермінації у повоєнній Україні

Кононенко Наталія — 2023-05-27

В центрі статті перебуває аналіз трансформації українців та громадянського суспільства під час першого року повномасштабної російсько-української війни, проведений авторкою з метою визначення можливих кордонів формату повоєнного унормування дефектів української демократії. Серед дефектів – функціонування влади, що набуває впливу через електоральні процедури виборчих демократій, але не отримує остаточної легітимація через брак чи навіть відсутність суспільної довіри. Політичним продуктом кризи легітимності влади в транзитній українській демократії є слабка держава із „подвійними” інститутами та астенічний стан українського суспільства із дуальною національною ідентичністю. Повномасштабна російсько-українська війна створила унікальні підстави (вперше за понад 30 років після поновлення Україною незалежності) для локалізації впливу на українську політичну систему кризи легітимності влади. Ціннісна еволюція українців, активне формування національної та громадянської ідентичностей, об’єднання суспільства, формування високої довіри українців до влади, набуття нового досвіду громадянським суспільством – усі ці чинники дозволяють сподіватися на формування та імплементацію конвенційних інструментів подолання криз і, відповідно, активного просування української демократії до консолідації. Авторка наголошує на тому, що якісне формування антикризових політик на найближче майбутнє потребує уникнення волюнтаризму під час оцінки модернізаційного потенціалу суспільства, яке детермінує реформаторський потенціал civil society. Об’єктивний погляд на сучасних українців змушує визнати той факт, що ми зберегли певну ціннісну дихотомію, звісно, у значно менших розмірах, ніж напередодні 24 лютого 2022 року. Аксіологічна специфіка сучасних українців визначатиме й повоєнні можливості громадянського суспільства. Тому громадянське суспільство буде активним у сферах підтримки реформ, відновлення всіх демократичних процедур і процесів після завершення бойових дій та активного формування нової культури дискурсу всередині країни. Якісна ж адвокація ліберальної демократії потребуватиме участі екзогенного актора.

Інститут Президента України: динаміка сфер компетенції

Кондратенко Олег — 2023-05-27

У статті проаналізовано процес становлення та роль інституту президента у структурі виконавчої влади України. Досліджено діяльність інституту Президента України, а також специфіку його функціонування в умовах гібридної та повномасштабної російсько-української війни. Доведено, що у ході становлення інституту президента постала ціла низка проблем щодо меж президентських повноважень, а також сфер відповідальності глави держави. Прийняття Конституції України у 1996 р. забезпечило встановлення в Україні президенталізму – персоніфікованої влади президента. Інститут сильного президента провокував перманентний конфлікт як у структурі виконавчої влади по лінії „президент – прем’єр-міністр”, так і між президентом та парламентом.

Після Помаранчевої революції 2004 р президентсько-парламентська республіка була трансформована у парламентсько-президентську. Натоміть посилення ролі прем’єр-міністра та парламенту не стало приводом до унеможливлення конфлікту між гілками української влади, що стало тригером реставрації авторитарних тенденцій з приходом до влади В. Януковича й повернення до так званої президенталістської моделі виконавчої влади. У підсумку, це зумовило неконтрольоване зростання впливу вузької групи представників пропрезидентських фінансово-промислових груп та стало причиною соціального вибуху у 2014 р. – відомого як Революція Гідності. Повернення парламентсько-президентської моделі Конституції оптимізувало повноваження президента, балансуючи його вплив посиленням ролі парламенту. Утім, забезпечення конституційної реформи щодо оптимізації й балансування президентських повноважень було унеможливлено як лобізмом персональних інтересів президента та його оточення, так і початком повномасштабної війни Росії проти України у лютому 2022 р.

Інститут президента в умовах воєнного стану

Овчар Ірина — 2023-05-27

Традиційно органи влади формуються для забезпечення потреб суспільства, гарантій безпеки та економічних можливостей. Але оскільки історія довела, що поки існують політичні амбіції, імперські наративи та розвивається військово-промисловий комплекс, завжди буде ризик війни або міждержавних конфліктів. Саме тому в зміст системи державного управління закладають базові речі, які можна буде використовувати в умовах ведення військових дій, появи різного роду конфліктів, і при цьому забезпечити життєдіяльність країни. Наскільки правильними в цьому питанні визначені підходи до формування інститутів в Україні та механізми їх взаємодії, спробуємо розібратися на прикладі одного з ключових інститутів влади – президента.

Унікальність і водночас складність сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що події аналізуються в процесі їх відтворення, немає готового шаблону, а модель найближчого майбутнього, яке має формуватися в період після війни, чітко не сформована і не представлена суспільству. На події потрібно було реагувати тут і зараз, коли не було часу на дискусії, тривалі обговорення. І воєнний стан – не той період, який формує зону комфорту в політичному середовищі. А отже, президент в якийсь момент, особливо перші дні повномасштабного вторгнення, став тою постаттю, на чиї дії і рішення чекало суспільство.

Тому протягом останнього року в умовах воєнного стану президент взяв на себе відповідальність за ситуацію в країні. Але присутність у публічній площині однієї особи не означає, що всі повноваження і робочі процеси за ним і відбуваються саме так, як потрібно президенту. Дедалі частіше ми чуємо про роль Офісу президента в політичних питаннях. Однак чи монолітна влада хоча б в межах одного інституту, чи достатньо їм повноважень і механізмів впливу на процеси сьогодення? Зрештою, які спроби робляться, щоб посилити вплив президента, і навіщо – спробуємо окреслити в нашому матеріалі.