Політичні дослідження / Political Studies : Український науковий журнал http://pd.ipiend.gov.ua/ <p>Журнал „Політичні дослідження” публікує результати теоретичних та науково-практичних досліджень у галузі соціальних та поведінкових наук (05), передусім – зі спеціальності 052 „Політологія”. Всіляко підтримується публікація матеріалів міждисциплінарного характеру, зокрема – пов’язаних з галуззю знань „Гуманітарні науки” (03).</p> <p>Видається з квітня 2021 року. Виходить двічі на рік.</p> <p>Журнал включено до Переліку наукових фахових видань України (категорія "Б").</p> <p><strong>Тематичне спрямування</strong> журналу представлене такими рубриками:</p> <p>– Теорія та історія політичної науки. Теоретико-методологічні засади політичної науки. Політична філософія.</p> <p>– Політичні інститути та процеси. Політична соціологія.</p> <p>– Політична культура та ідеологія. Політична психологія.</p> <p>– Проблеми світового політичного розвитку.</p> <p>– Основи національної безпеки держави.</p> <p>– Етнополітологія та етнодержавознавство.</p> Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України uk-UA Політичні дослідження / Political Studies : Український науковий журнал 2786-4774 <p>https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/</p> Соціально-психологічний зміст та структура консолідації політичних груп (емпірична модель) http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269228 <p>Явище консолідації вивчається в різних галузях наукового знання, що відбито в методологічних підходах до його дослідження: соціобіологічному, соціологічному, антропологічному, політологічному, соціально-психологічному. Солідарність (консолідацію) трактують як механізм, умову, форму, рівень, ознаку/властивість суспільно-політичного буття соціуму. У своїх крайніх варіантах вона здатна призвести до тоталітаризму й тиранії або бути його ознакою і симптомом.</p> <p>У статті йдеться про групову консолідацію, яка має вияв у локальних групових об’єднаннях громадян. Зв’язок між учасниками в цих групах та їхня спільна діяльність формують ресурс (соціальний капітал), до якого може звертатися кожен учасник окремо та отримувати власні зиски.</p> <p>Соціально-психологічний зміст солідарності (консолідації) відбито у варіантах її трактування, як: підтримка і допомога групі у розв’язанні завдань чи проблем, що у неї виникають; позитивне ставлення до своєї групи; узгодження дії членів групи, політичних ставлень, які вони поділяють, ідентичність; міра узгодженості позицій виборців і глибина вираженості політичної ідентифікації.</p> <p>Зважаючи на наявні теоретико-методологічні напрацювання, вважаємо, що консолідація&nbsp;– це процес і результат відтворення ціннісно-орієнтаційної єдності групи за принципом коньюнкції, яка інтегрована зі соціально-політичними мотивами, образом політичного майбутнього, рефлексивним капіталом, груповою і політичною ідентичностями.&nbsp;</p> <p>Встановлено, що найбільш суттєвими змістовними індикаторами консолідації групи виявилися: політичний мотив потреби у встановленні контакту, групова ідентичність, спільне уявлення щодо майбутнього країни, цінності патріотизму, націоналізму, монолітність, цінності прав особистості й демократії.</p> Траверсе Тетяна Кравченко Софія Авторське право (c) 2022 Траверсе Тетяна , Кравченко Софія https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 103 118 Загальна теорія міграції крізь призму міждисциплінарних досліджень http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269224 <p>У статті розглянуто проблему комплексності в рамках теорії міграції та наслідки міждисциплінарної взаємодії поміж різними гуманітарними науками з концептуальної площини. Актуальність питання полягає в тому, що сам концепт „загальна теорія міграції” є конотативною матрицею, яка об’єднує та структурує додаткові смислові навантаження у процесі зіткнення різних сфер дослідження, а отже, проблематизує вимір аналізу, зважаючи на ті чи інші варіації, які вчений обирає як фокус своєї уваги. Під час пошуку таких „точок дотику” була закладена можливість виділити конвергентні „мости” відповідної взаємодії для визначення цілісних теоретичних рамок для вивчення феномену. Як наслідок, метою статті є демонстрація, як розвивалися погляди дослідників з восьми напрямів аналізу міграційної теми на шляху до сучасного сформованого підходу&nbsp;– міждисциплінарного, що став основою для виокремлення „загальної теорії” в науковому дискурсі. Особливу увагу приділено аспекту відмінностей об’єктів вивчення за останні десятиріччя, що сприяло конструюванню відносно уніфікованої схеми на базі чотирьох критерій аналізу, зокрема, „дослідницького питання”, „рівня аналізу”, „домінуючої теорії” та „зразка гіпотези”.</p> <p>У статті досліджується сутність концептуальної різниці у визначенні „міграції” науковцями різних галузей знань, що, на думку автора, стало фактором міждисциплінарного зближення та взаємодії. Задля досягнення дослідницької мети, автором були використані такі інструменти, як історіографічний (метод огляду літератури) та еклектичний, що акумулював позитивістський й інтерпретаційний підходи. Ключовим висновком став приклад сучасного стану міждисциплінарної наукової співпраці вчених щодо міграції як теми з восьми гуманітарних галузей знання. Стверджується, що формування та конвенційне прийняття „загальної теорії міграції” вже відбулося серед науковців, але в той же час відкрило нові перспективи для міграційних розвідок, що дотепер були менш популярні або не вивчалися взагалі.</p> <p>Визначено актуальні, на думку автора, напрями міждисциплінарних досліджень. Наголошено, що оптимальна форма реалізації останніх&nbsp;– це міжнародні порівняльні проєкти. Приділено увагу шляхам розв’язання практичних міграційних проблем. Вказано, що політики реалізують цю матрицю теж, аби зрозуміти різні проблеми якісніше і детальніше, що особливо необхідно і важливо з практичної точки зору на тлі загострення подій 2022&nbsp;р., коли розпочалася широкомасштабна російсько-українська війна.</p> <p>&nbsp;</p> Гнатюк Володимир Авторське право (c) 2022 Гнатюк Володимир https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 63 84 Політичний порядок у кризовому дискурсі (на прикладі транзитних суспільств) http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269068 <p>У статті розглядається питання про переконливість пояснення соціально-економічних криз у транзитних суспільствах у парадигмі виняткової відповідальності за це так званого політичного порядку. Аналіз найбільш відомих концепцій про причини занепаду у транзитних суспільствах, з одного боку, підтверджує залежність економічної ситуації від ефективності політичного правління, але, з іншого боку, показує, що зосередження уваги тільки на політичних інститутах обмежує герменевтичну здатність однофакторного підходу.</p> <p>Надмірний наголос на ролі політичного порядку веде до ігнорування інших факторів розвитку&nbsp;– географічного, культурного, етнічного ті інших. Автор статті виходить із того, що політичний порядок як режим функціонування політичної системи здійснюється через діяльність політичних та управлінських інституцій, заповнених соціальним субстратом з певною ідентичністю, у т.ч. культурною та етнічною, і вони часто керують його діями.</p> <p>З одного боку, рівень суспільного добробуту залежить від наявності інклюзивних політичних та економічних інститутів. З іншого боку, розвиток інститутів такого типу стримується парохіальною політичною культурою населення транзитних країн. Така культура випливає із домодерної культури соціальних зв’язків і є її рудиментом, вбудованим у соціальну психологію. Вона стала основою неопатримоніальної економіки, коли суспільні ресурси розподіляються групою „великих людей”.</p> <p>Парадигма одноосібної ролі політичного порядку в економічному розвитку країни справедлива у тому сенсі, що порядок неможливий без національної єдності. В той же час, основою національної єдності є значно ширше коло питань, ніж тільки створення ефективних політичних інститутів. Навіть коли пояснення соціально-економічного занепаду зводиться тільки до політичного правління, то саме воно формується волею населення і є продуктом його вибору, який зумовлюється не тільки політичною, а й іншими ідентичностями людей.</p> Майборода Олександр Авторське право (c) 2022 Майборода Олександр https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 7 25 Категорія „політична участь” у західному політологічному дискурсі: еволюція та сучасний стан http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269234 <p>У статті розглянуто підходи до трактування концепції політичної участі. В основу дослідження взято наукові доробки теоретиків західної політичної думки, які зробили вагомий внесок у вивчення цього суспільно-політичного явища. Доведено, що соціально-економічні зміни, стрімка демократизація, розвиток інформаційно-комунікативних технологій та безліч інших факторів впливають на суспільство, змінюючи його ставлення до політики в цілому та ролі громадянина в процесі прийняття політичних рішень. Відповідно до цього виникає потреба наукового вивчення категорії політичної участі; чинників, які впливають на залучення громадян; форм та типів участі; причин політичної апатії та недовіри. Незважаючи на те, що наразі не існує уніфікованого визначення категорії політичної участі, адже все частіше виникають нові типи активності громадян, які спонукають науковців розглядати їх як різновиди вищезазначеного явища, в статті проаналізовано генезис предмета вивчення та новітні форми політичної участі в межах західної політичної теорії. Разом з тим, виокремлено традиційні та сучасні форми політичної участі.</p> <p>Зокрема, доведено, що поняття політичної участі виходить за рамки звичних підходів його трактування середини ХХ століття. Зазначено, що якщо ранні дослідження форми політичної участі насамперед стосувалися голосування, то зараз вони присвячені вивченню неелекторальних форм участі, які дають громадянам більше можливостей контролювати політиків. Відповідно до проведеного дослідження автор доходить висновку, що неінституалізовані форми політичної участі стають дедалі популярнішими, особливо серед молоді, а інформаційно-комунікативні технології надають можливостей їх конвертації в онлайн простір, нівелюючи грань між споживачем та творцем інформації, що призводить до витіснення традиційних форм політичної участі.</p> Бучинська Анна Авторське право (c) 2022 Бучинська Анна https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 26 41 Модифікація державної політики збереження національної ідентичності закордонних українців http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269232 <p>Закордонні українці (українська діаспора, автохтонні українці, українці, що мають статус „закордонний українець”, трудові та освітні мігранти та члени їхніх сімей) є важливим демографічним, інтелектуальним, соціально-культурним та інформаційним ресурсом країни. Тектонічні зсуви, які відбуваються останнім часом, особливо після початку війни Росії проти України у 2014 році, призводять до значних змін у процесі формування складу та структури закордонного українства не тільки як етнічного, але й національно-громадянського феномену. Зважаючи на те, що в умовах повномасштабного наступу РФ на Україну мільйони українців змушені були виїхати за кордон, інтегруючись у суспільства країн перебування, існує загроза їх асиміляції, а відтак втрати української національної ідентичності.</p> <p>Новітні тенденції суттєвого збільшення кількості тимчасово переміщених осіб з України (йдеться про мільйони громадян та осіб без громадянства) та ймовірного переходу частини з них у категорію закордонного українства потребують серйозного переосмислення шляхів і механізмів збереження їх національної ідентичності. Важливим є і врахування правильного підходу у поєднанні етнічного та національно-громадянського в процесі вдосконалення державної політики щодо закордонного українства.</p> <p>Необхідне глибоке та системне переосмислення основних підходів та завдань взаємодії із закордонним українством та вироблення оптимального балансу між етнічним і національно-громадянським у процесі недопущення асиміляції українців за кордоном та збереження їх сталого зв’язку з Україною.</p> <p>У статті аналізуються основні чинники, що впливають на формування української ідентичності, процеси, які можуть призвести до асиміляції, а також визначаються новітні тенденції, проблеми та пропонуються шляхи вирішення питань, пов’язаних зі збереженням національної ідентичності закордонних українців.</p> Мазука Людмила Авторське право (c) 2022 Мазука Людмила https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 160 179 Динаміка поселенської та соціально-професійної структури України: взаємодія національно-громадянського й етнічного http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269233 <p>Російське вторгнення в Україну 24&nbsp;лютого 2022&nbsp;року стало фактично загрозою існуванню Української держави та життєдіяльності всього демократичного світу, а також мало вплив на поселенську та соціально-професійну структуру всього українського суспільства. Війна призвела до міграції населення України, яка відбувається на тлі знищених виробництв України та виснажених людських ресурсів.</p> <p>Аналіз поселенської та соціально-професійної структури допомагає з’ясувати не тільки слабкі та сильні сторони соціальних змін у суспільстві, а також дозволяє проаналізувати наявний потенціал у вигляді можливостей та загроз за системою SWOT-аналізу. Особливе місце займають методи емпіричних досліджень, методи математико-статистичного аналізу та аналізу Всеукраїнського перепису населення України 2001 року.</p> <p>Для виявлення етноконфліктного потенціалу було проведено порівняння декількох умовних поліетнічних територій України: Півдня України (найбільш поліетнічний регіон України), Закарпаття, де сконцентровано 97% угорської національної меншини, та Приазов’я Донецької та Запорізької областей, де проживає 95% грецької національної меншини (за даними перепису 2001&nbsp;р.).</p> <p>Стаття відповідає на запитання, як використати сильні сторони соціальної взаємодії національно-громадянського і етнічного в соціально-професійній сфері України, які було проаналізовано та згруповано автором на основі статистичних та соціологічних даних, для того, щоб скористатися внутрішніми та зовнішніми можливостями та для мінімізації впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.</p> <p>Висновки містять рекомендації для органів державної влади у сфері внутрішньої та зовнішньої політики.</p> Дегтеренко Анастасія Авторське право (c) 2022 Дегтеренко Анастасія https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 180 197 Ядерне роззброєння як каталізатор українсько-американських відносин http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269230 <p>У статті аналізується процес розбудови відносин між Україною та США у перші роки української незалежності, тенденції їх розвитку, порядок денний і суперечності. Визначено, що розвиток двосторонніх відносин у першій половині 1990-х&nbsp;рр. відзначався спорадичністю політичного діалогу країн, різноспрямованістю інтересів і асиметричністю відносин, а їх порядок денний обмежувався трьома основними сферами&nbsp;– політичним діалогом, ядерним роззброєнням і наданням економічної допомоги. Як адміністрація Дж.&nbsp;Буша-старшого, так і адміністрація Б.&nbsp;Клінтона у перші роки правління дотримувалися москвоцентричної політики на пострадянському просторі, що залишало небагато місця для української дипломатії. Необхідність розвитку контактів з офіційним Києвом у цей період для Вашингтону диктувалася виключно зацікавленістю у вирішенні ядерного питання.</p> <p>У свою чергу, для молодої Української держави як за часів Л.&nbsp;Кравчука, так і після приходу до влади другого президента Л.&nbsp;Кучми американський напрям став одним з головних зовнішньополітичних пріоритетів.</p> <p>Детально висвітлюється складний процес розв’язання проблеми ядерного роззброєння України, яка стала центральною темою українсько-американських відносин у 1991–1994&nbsp;рр. При цьому відзначається, що підходи адміністрацій республіканців і демократів до розв’язання цієї проблеми були різними. Позиція адміністрації Дж.&nbsp;Буша-старшого у цьому питанні зводилася до жорсткого тиску та ультимативної риторики, щоб домогтися відмови Києва від ядерної зброї, що, у підсумку, зумовили її провал, відсутність прогресу у переговорах.</p> <p>Адміністрація демократа Б.&nbsp;Клінтона, яка прийшла до влади у США у 1993&nbsp;р., переосмислила політику на українському напрямі, запропонувавши більш гнучкі підходи до діалогу з Києвом&nbsp;– розширила двосторонній порядок денний, виявила готовність збільшити економічну допомогу та обговорювати надання гарантій безпеки. Офіційний Київ на переговорах з ядерного роззброєння попри дискусії в українському політикумі обрав стратегію торгу, прагнучи вибити для себе від США якомога більше економічних і політичних дивідендів. Результатом взаємодії гнучких підходів США до вирішення ядерного питання та української стратегії торгу стало підписання Будапештського меморандуму 5&nbsp;грудня 1994&nbsp;р.</p> Пашков Віктор Авторське право (c) 2022 Пашков Віктор https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 119 139 Загрози демократії в Європі: угорський прецедент http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269231 <p>Захист демократії&nbsp;– це складна теоретична і прикладна проблема політичних наук. У статті проблема досліджується на прикладі діяльності Європейського парламенту, зокрема, здійснено контент-аналіз його дев’яти резолюцій. Ці документи були ухвалені у Страсбурзі з 2011 по 2022&nbsp;рр. Усі вони стосувалися стану демократії лише в одній із держав-членів ЄС&nbsp;– Угорщині. Резолюції схожі між собою, оскільки загалом систематично констатують згортання прав і свобод в Угорщині. На початку правління уряду В.&nbsp;Орбана його оцінки Європарламентом були критичні, але декларативні. Зрештою, резолюції перетворилися у досить деталізовані документальні свідчення розвитку автократії в Угорщині. Виявлені багаторазові повторення, взаємні закликання у цих документах, що, водночас, лише підтверджують тезу про задавнені проблеми автократії. Аналіз документів дозволяє стверджувати, що і в самій транснаціональній інституції усвідомлюють власну інертність і бездіяльність. В умовах російсько-української війни євродепутати закликають інституції ЄС використати всі існуючі інструменти, щоб забезпечити захист демократії в Європі. Водночас очевидні й застереження щодо неконтрольованості сучасних автократій.</p> <p>Проблема захисту демократичних прагнень громадян окремих держав у межах ЄС та загалом у глобальному масштабі постає як специфічний шлях демократизації „знизу” vs „згори”. Досвід угорської (анти)демократії прочитаний у ретроспективі, а також у призмі реалій російської агресії. Документуючи випадки уповільненого реагування на гострі загрози демократії, варто, однак, утриматися від деструктивної критики міжнародних інституцій загалом. Рекомендовано натомість шукати інноваційні моделі, конкретні механізми й інструменти, що допоможуть розвивати стійкість світової демократії, оперативніше напрацьовувати та приймати необхідні безпекові рішення, в т.&nbsp;ч. і зусиллями вже існуючих інституцій.</p> Волянюк Ольга Авторське право (c) 2022 Волянюк Ольга https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 140 159 Роль релігійного комплексу України у процесах соціальних змін: динаміка суспільних уявлень http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269225 <p>У статті аналізується динаміка суспільних уявлень щодо ролі релігії та релігійних інституцій України у процесах соціальних змін упродовж 2014–2021&nbsp;рр. Емпіричною базою дослідження є результати постійного соціологічного моніторингу стану і тенденцій релігійності українського суспільства, рівня суспільної довіри до церкви як соціального інституту, а також громадської думки стосовно ролі релігії й церкви в суспільному житті, який здійснює Центр Разумкова з 2000&nbsp;р. Актуальність проблеми аргументується природною динамічністю та мінливістю релігійного середовища, його постійними та очевидними інституційними й ідентифікаційними змінами, з одного боку, та традиційними впливами релігійного комплексу на перебіг суспільно-політичних трансформацій в сучасній Україні, з другого.</p> <p>Акцентується увага на важливості діагностики суспільних рефлексій щодо ролі релігії та релігійних організацій у процесах соціальних змін як необхідної умови наукового аналізу наявних практик суспільно-релігійних взаємодій та їх подальшого прогнозування.</p> <p>Наголошується, що релігія та релігійні організації досить рідко виступають самостійним агентом соціальних змін і є лише одним із кількох діючих, адже соціальна поведінка індивідів зумовлюється не лише релігійними мотивами. Чинниками, що мали визначальний вплив на формування суспільних уявлень, стали результати трансформаційних змін у вітчизняному релігійному комплексі, які відбувалися, насамперед, під впливом Революції Гідності (2013–</p> <p>2014&nbsp;рр.), тимчасової окупації АР Крим, тривалого збройного конфлікту на Сході країни, розпочатої Росією широкомасштабної війни проти України (з лютого 2022&nbsp;р.) і, безумовно, процесів, пов’язаних з наданням автокефалії українському православ’ю та виборчими кампаніями Президента України й Верховної Ради України (2019&nbsp;р.).</p> <p>Доведено, що згадані вище процеси зумовлюють очевидну змінюваність та амбівалентність уявлень громадян щодо ролі релігії й церкви в суспільному житті.</p> <p>Традиційно високий рівень декларованої релігійності громадян України поєднується з низьким ступенем їхньої реальної релігійної активності. Порівняно високий і стабільний рівень довіри до церкви дисонує з неухильним зниженням визнання за нею ролі морального авторитету. Залишаючись загалом толерантними до сповідування різних релігій, українські громадяни декларують доволі відмінні оцінки щодо власного ставлення до найбільш поширених в Україні релігій та релігійних організацій. Попри певне зростання показника позитивної оцінки ролі релігійних інституцій більш ніж третина опитаних наголошують на відсутності їх помітної ролі. Значні застереження декларує суспільна думка і щодо адекватності реагування найбільших церков на актуальні виклики та проблеми суспільства.</p> <p>Аргументовано, що визначення ролі релігії та релігійних інституцій у процесах соціальних змін в Україні не має однозначного виміру і за певних обставин релігія може виступати і як чинник національного і соціального примирення та консолідації, і як каталізатор суспільних потрясінь.</p> Войналович Віктор Авторське право (c) 2022 Войналович Віктор https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 85 102 Особливості міжінституційних відносин у напівпрезидентських країнах Європи http://pd.ipiend.gov.ua/article/view/269220 <p>У статті порівняно та систематизовано параметри й особливості співвідношення показників і патернів стабільності, конфліктності й ефективності міжінституційних відносин у рамках різних видів напівпрезиденталізму в країнах Європи. Для цього спочатку запропоновано визначення й уточнено дефінітивні ознаки напівпрезиденталізму та виокремлено його приклади як найпоширенішої системи державного правління в країнах Європи, а після цього аргументовано, що про напівпрезиденталізм доцільно говорити у множині. З огляду на це, виділено та наповнено змістом три базові класифікації напівпрезиденталізму, зокрема формальну чи інституційну, фактичну чи політичну й формально-фактичну чи інституційно-політичну, а також види напівпрезиденталізму в кожній з них. Після цього емпірично верифіковано і підтверджено, зокрема на досвіді країн Європи, теоретизовану у політичній науці позицію, згідно з якою напівпрезиденталізм і його окремі види зумовлюють доволі різні, а інколи й взаємовиключні наслідки, ризики і перспективи. Останні, серед іншого, виявляються у різноспрямованому зіставленні напівпрезиденталізму і його опцій зі стабільністю, конфліктністю й ефективністю міжінституційних відносин у трикутнику „президент&nbsp;– прем’єр-міністр/уряд&nbsp;– парламент”. Відповідно, підтверджено доцільність трактування напівпрезиденталізму не як гомогенного, а як гетерогенного феномену, який спричиняє різнорідні ефекти, в тому числі щодо стабільності, конфліктності й ефективності міжінституційних відносин у рамках різних видів аналізованої системи правління в країнах Європи. Враховуючи це, підсумовано, що саме різні види напівпрезиденталізму (а не напівпрезиденталізм у цілому) і теоретично, і емпірично є надійнішими та валіднішими індикаторами вибору систем державного правління, аніж критика кожної з них, адже перші у різних ситуаціях можуть виявлятися по-різному, наближуючись чи віддаляючись від оптимальної і пошукуваної конструкції міжінституційних відносин.</p> Литвин Віталій Авторське право (c) 2022 Литвин Віталій https://creativecommons.org/licenses/by/4.0 2022-12-23 2022-12-23 2 (4). 42 62