„Режим-порядок” і „режим-структура” у політичній системі

Анотація

У статті розглянуто питання про типологізацію політичної системи залежно від режиму її функціонування. Автор виходить із положення, що політичний режим не є тотожним політичній системі, являє собою сукупність способів і методів політичного правління і за характером останніх оцінюється політична система у її „робочому” стані. Інша теза автора, що політичний режим має розглядатися і як „порядок” функціонування політичної системи, і як окремий суб’єкт із власними системними зв’язками між персоналіями, які здійснюють політичне правління. На цій основі пропонуються терміни „режим-порядок” і „режим-структура”. На практиці саме „режим-структура” виконує функцію регулювання робочого „режиму-порядку” політичної системи, тобто встановлює характер політичного правління.

Щодо практичного функціонування політичної системи застосовано поняття „девіація” у сенсі відхилення „робочого” режиму системи від „проєктного”, встановленого конституцією і законами. Однак трапляються ситуації, коли система починає функціонувати у „робочому” режимі до встановлення режиму „проєктного”. У таких випадках характер політичного „режимупорядку” залежить від випадкового об’єднання різних персоналій у „режим-структуру”, і тоді ситуативно запроваджені ними норми та принципи правління можуть набувати характеру політичної традиції принаймні на певний період.

Запропоновані автором поняттєві новації проілюстровано еволюцією в Україні обох видів політичних режимів протягом часу самостійного розвитку її політичної сфери. Постійне перетікання зразків правління від одного правлячого режиму до іншого переважно зумовлені якістю суспільного середовища, насамперед домінуванням у ньому патерналістської психології. Найбільш негативним наслідком такої еволюції зворотного зв’язку між правлячими режимами та суспільством стало домінування у цих зв’язках емоцій над раціональним мисленням.