Місця пам’яті жертвам Голокосту в Україні: тоталітарна спадщина та історико-політичні виклики сьогодення

Анотація

Стаття присвячена дослідженню формування культури та політики пам’яті щодо жертв Голокосту. На прикладі міжнародного науково-дослідного й освітнього проєкту „Захистимо пам’ять”, що триває в Україні вже понад десять років, автор аналізує сучасний стан, тенденції, виклики й перспективи створення місць пам’яті та культури вшанування жертв Другої світової війни, зокрема, українських євреїв та ромів. Також у статті здійснено аналіз відмінностей у політиці пам’яті щодо жертв Голокосту в часи комуністичного режиму та в сучасній демократичній Україні. В період 1945−1991 років комуністична влада України забороняла окрему пам’ять про євреїв, жертв Голокосту, всі жертви націонал-соціалізму в роки Другої світової війни маркувались евфемізмом радянського режиму, як „мирні радянські громадяни”. Особливо жорстокою антисемітська політика була в період 1948−1953 років, коли ті українські євреї, що постраждали від нацистської окупації, потрапили під молох радянських післявоєнних репресій. Таким чином, була нівельована особливість трагічної долі єврейських громад у часи панування нацистської антисемітської ідеології та практики. СРСР заперечував ідентичність цивільних жертв нацистської окупації, передовсім євреїв і ромів. Тільки за часів суверенної України була відроджена й ідентичність, і пам’ять про них. Один з прикладів відновлення історичної пам’яті про цивільні жертви гітлерівського режиму на землях України став проєкт „Захистимо пам’ять”. Саме завдяки йому протягом 2010−2020 років на теренах п’яти областей України − Львівської, Рівненської, Волинської, Вінницької, Житомирської − було встановлено 20 меморіалів українським євреям і ромам, що були вбиті нацистськими каральними підрозділами та їх помічниками в період окупації України у 1941−1944 роках.