„П’ємонт”, „Бандерштадт” і „Колиска націоналізму”. Етнополітична студія одного міста.

Анотація

Львів і Західна Україна мають стійкий імідж „колиски українського націоналізму” в рамках ширшого наративу, який протиставляє буцімто ”націоналістичний Захід” так званому „проросійському Сходові”. Стаття ставить під сумнів цю квазібінарну опозицію як на формально-логічному, так і на сутнісно-змістовому рівні і з’ясовує чинники, які сформували і досі підтримують „націоналістичний” образ реґіону. Порівняльний аналіз обширних соціологічних даних не виявляє в західних областях якогось вищого рівня ксенофобії й нетолерантності, порівняно з іншими областями чи сусідніми країнами, а отже, й не дає підстав трактувати вищий рівень патріотизму у регіоні як вияв агресивного „націоналізму”. Головною причиною пропаґандистського іншування реґіону, як доводить стаття, був його опір совєтизації у повоєнні часи, що мав різні форми, проте найнаочніше для сторонніх проявлявся у вільному використанні української мови в усіх сферах міського життя. З імперського погляду, інтерналізованого більшістю колонізованого населення, це було зухвалим „націоналістичним” порушенням російськомовної „нормальності”. Іншування реґіону, що здійснювалося за радянських часів як на рівні офіційного дискурсу, так і через різні форми „нашіптуваної пропаганди”, не припинилось і після здобуття Україною незалежності. Щоправда, тепер воно має переважно неформальний характер − через кремлівські і місцеві прокремлівські мас-медіа та соціальні мережі. Тим часом, як показує дослідження, гаданий „націоналізм” західноукраїнського реґіону проявляється лише у вищому рівні патріотичної мобілізації, що, зокрема, впливає також на вищий рівень соціального оптимізму та зумовлює дещо завищену оцінку особистого благополуччя, порівняно зі середньоукраїнською. Стаття підводить до висновку про складне подвійне завдання, що стоїть перед жителями Західної України та, зокрема, Львова: позбутися досить обтяжливого й надокучливого „націоналістичного” іміджу і водночас виконати роль самопроголошеного П’ємонту − лідера національного відродження та соціальної модернізації. Наголос на виконанні другого завдання може суттєво допомогти в реалізації першого.