Антикризовий ресурс політики пам’яті в Україні

Анотація

У пропонованій статті розглядається політика пам’яті як інструмент подолання кризових явищ в українському суспільстві.

В умовах відкритого інформаційного суспільства пам’ять є ресурсом суспільного діалогу, який забезпечує конструювання конвенційного гранд-наративу, багатосторонню комунікацію різних груп і верств населення, пошуки можливостей порозуміння і примирення. В Україні дотепер немає загальносуспільного консенсусу щодо „чужого”, антиукраїнського характеру імперської та комуністичної влади, нав’язаної ззовні. Тривають політичні дискусії щодо інтерпретації російськоімперського і тоталітарного радянського минулого між носіями різних конфліктних моделей пам’яті – неорадянської, національно-державницької та ліберальної.

У постмайданний період в українському суспільстві апробується широкий інструментарій мнемоісторичної політики, пов’язаний із реаліями гібридної війни та потребою зміни акцентів у мові пам’яті. Суттєвим кроком у напрямі діалогічності практик комеморації й відходу від спекулятивного вербально-символічного арсеналу постправди стала декомунізація. Втілення нових акцентів політики пам’яті органічно пов’язане з цифровою мобільністю, яка забезпечує альтернативні платформи мнемоісторичних практик і розширює можливості пам’ятання, пригадування, переоцінки подій минулого у віртуальному комунікативному дискурсі.

Автором обґрунтовується теза про амбівалентність політики пам’яті в Україні, доводиться, що російський культурно-інформаційний вплив негативно впливає на процеси впровадження конструктивних напрямів політики пам’яті в Україні, налагодження національного діалогу.