Криза проникнення: український контекст

Анотація

У статті аналізуються вияви кризи проникнення в Україні у ході трансформації політичного режиму і модернізації політичної системи, суперечності та перешкоди, що виникають під час реалізації владою повноважень та рішень. Обґрунтовується поняття „кризи проникнення” як нездатність влади втілювати ухвалені нею рішення в суспільну практику. Аналізуються фактори, що здатні провокувати розвиток та загострення кризи, серед яких в українських реаліях залишаються передусім діяльність фінансово-промислових груп, нечіткий розподіл компетенцій між радами та місцевими державними адміністраціями, протистояння вертикалі „центр-регіони”, відсутність дієвої

судової системи. Авторка пропонує під час аналізу кризи виділяти два рівні: інституційний - адже криза проникнення насамперед зачіпає інституційно-політичну структуру влади, переважно вражає вертикальні відносини „центр-регіони”; та соціальний - виявом кризи є зниження здатності державного управління проводити свої директиви в маси і отримувати від них адекватну реакцію. Авторка звертає увагу на феномен непроникненості влади, її герметизації, що може провокувати спалахи протестів - коли громадяни відкрито висловлюють незгоду з владним курсом та домагаються, аби їхні цілі та інтереси були визнані. На думку авторки, політичне і адміністративне проникнення необхідне для життєздатної політичної системи. У разі втрати владою цієї властивості владний механізм та відносини між його суб’єктами потребуватимуть переформатування. Серед заходів, здатних уповільнити або подолати кризу проникнення в актуальних для України реаліях, авторка вказує на необхідність ефективної реформи державного апарату, судової реформи, громадського аудиту дій влади та здійснення політики деолігархізації.