Ядерне роззброєння як каталізатор українсько-американських відносин

Анотація

У статті аналізується процес розбудови відносин між Україною та США у перші роки української незалежності, тенденції їх розвитку, порядок денний і суперечності. Визначено, що розвиток двосторонніх відносин у першій половині 1990-х рр. відзначався спорадичністю політичного діалогу країн, різноспрямованістю інтересів і асиметричністю відносин, а їх порядок денний обмежувався трьома основними сферами – політичним діалогом, ядерним роззброєнням і наданням економічної допомоги. Як адміністрація Дж. Буша-старшого, так і адміністрація Б. Клінтона у перші роки правління дотримувалися москвоцентричної політики на пострадянському просторі, що залишало небагато місця для української дипломатії. Необхідність розвитку контактів з офіційним Києвом у цей період для Вашингтону диктувалася виключно зацікавленістю у вирішенні ядерного питання.

У свою чергу, для молодої Української держави як за часів Л. Кравчука, так і після приходу до влади другого президента Л. Кучми американський напрям став одним з головних зовнішньополітичних пріоритетів.

Детально висвітлюється складний процес розв’язання проблеми ядерного роззброєння України, яка стала центральною темою українсько-американських відносин у 1991–1994 рр. При цьому відзначається, що підходи адміністрацій республіканців і демократів до розв’язання цієї проблеми були різними. Позиція адміністрації Дж. Буша-старшого у цьому питанні зводилася до жорсткого тиску та ультимативної риторики, щоб домогтися відмови Києва від ядерної зброї, що, у підсумку, зумовили її провал, відсутність прогресу у переговорах.

Адміністрація демократа Б. Клінтона, яка прийшла до влади у США у 1993 р., переосмислила політику на українському напрямі, запропонувавши більш гнучкі підходи до діалогу з Києвом – розширила двосторонній порядок денний, виявила готовність збільшити економічну допомогу та обговорювати надання гарантій безпеки. Офіційний Київ на переговорах з ядерного роззброєння попри дискусії в українському політикумі обрав стратегію торгу, прагнучи вибити для себе від США якомога більше економічних і політичних дивідендів. Результатом взаємодії гнучких підходів США до вирішення ядерного питання та української стратегії торгу стало підписання Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 р.