Концептуалізація ідеї соборності в незалежній Україні: генеза смислотворення

Анотація

У статті автор аналізує розвиток ідеї соборності України, суперечливість та неоднорідність в інтерпретаційних та нормативних підходах, які були явно або латентно спрямовані на формування ціннісних орієнтирів української нації, починаючи від 1991 р. і до 2014 р., коли відбулася Революція гідності. Виявлено, що означений період характеризувався невпинним пошуком та продукуванням нових смислів, які мали контрадикторну природу – з одного боку, були спрямовані на реабілітацію національної історії, а з іншого – слугували маніпулятивним інструментом для формування громадської думки і справляли здебільшого дезінтегруючий вплив на українське суспільство. Особлива увага приділена питанню висвітлення ідеї соборності у нормативно-правових актах, зокрема тих, що регулювали питання реабілітації національної історії та відновлення у публічному полі країни дискурсу про День Соборності України як події, що безпосередньо символізувала прагнення українського народу до утвердження єдиної, суверенної, незалежної держави. У статті розкрито також модифікації концепції соборності у контексті ідейних засад роботи низки громадських організацій на загальнонаціональному та місцевому рівнях.

Установлено, що саме період 1991–2014 рр. був засадничим для продукування нових смислів та орієнтирів у націєтворенні, які ідейно підготували ґрунт для подій 2014 р., Євромайдану та Революції гідності, а також окупації Криму та частини Донбасу, що знаменували собою новий етап випробування на стійкість української нації, зокрема, її єдності не тільки у знаково-символічному вимірі, але і у практичній площині прямого військового зіткнення, коли контекст попередніх світоглядних суперечностей було знято заради збереження політичної єдності української нації, що зазнала прямої зовнішньої атаки з боку Російської Федерації.

Виявлено, що спекулятивні дискусії, дискримінаційна риторика довкола концепції єдності української політичної нації з плином часу трансформувалися у політичну технологію підриву соборності України, зокрема, на рівні популяризації ідеї „несумісності” та „взаємовиключності” Заходу і Сходу України, їх економічних, культурних, зовнішньополітичних орієнтирів. Політичні маніпуляції, помножені на істотні фінансові та організаційні ресурси, призвели до зародження і посилення регіональних політичних режимів, актуалізації дезінтеграційних сепаратистських політичних проєктів.