Еволюція інституційної спроможності парламенту України: історико-політологічний аналіз

Анотація

У статті здійснено аналіз еволюції інститутів організації системи влади в Україні у цілому та інституту парламентаризму зокрема. Виокремлено проблеми, які, на думку автора, визначають вразливість інституційної спроможності політичної системи. Акцентується увага на неусталеності нормативно-правової бази – неодноразове внесення конституційних змін щодо моделей організації влади, трансформації окремих норм Конституції України, якими визначалися місце і роль парламенту в політичному полі країни. Доведено, що така мінливість „правил політичної гри” набула ознак загрози інституційної спроможності українського парламенту. Наголошується, що, незважаючи на внесення змін до Конституції України, наявною залишається низка правових колізій. Серед них – неврегульованість інституту імперативного мандата, що породжує розбіжності у трактуванні правил позбавлення народного депутата його повноважень; неузгодженість норм Конституції України з профільними законами тощо. Автор звертає увагу на те, що чимало положень Основного закону ухвалюється „авансом” та передбачається урегулювання тих чи інших норм спеціальними законами. Водночас ухвалення цих законів або затягується, або ж вони не приймаються зовсім.

Особливу увагу автор привертає до проблеми недотримання законодавчо визначених процедур у процесі ухвалення конституційних змін. Обґрунтовується теза про наявність в Україні практики інструменталізації Конституції тими чи іншими політичними агентами, діяльність яких спрямована не на оптимізацію системи державного управління в інтересах основного джерела влади – народу, а задля задоволення власних політико-економічних інтересів. Висновками дослідження є виокремлення можливих напрямів посилення інституційної спроможності українського парламенту, гармонізації конституційних норм та подолання викликів на цьому шляху.