Волонтерство та псевдоволонтерство в Україні: новий погляд крізь призму неформальних інститутів

Анотація

Стаття спрямована на вивчення псевдоволонтерства — відносно нового різновиду шахрайства, який з'явився в Україні з початком російсько-української війни. Російська агресія призвела до зростання волонтерського руху, але також і до поширення несправжнього волонтерства, метою якого є отримання осо­бистої вигоди. Ці дві соціальні практики ми вивчаємо як протилежні за функціями не­формальні інститути. Якщо волонтерство, за типологією Г. Хелмке і С. Левітскі, є при­кладом допоміжних неформальних інститу^­тів, то псевдоволонтерство — навпаки, є різ­новидом конкурентних неформальних інсти­тутів. Такі інститути знижують ефективність формальних інститутів, передусім держави і податкової системи, а у випадку псевдо­волонтерства підривають довіру до свого прототипу — волонтерства.

Нашою метою є розширення рамок вив­чення неформальних інститутів у нових соціаль­них умовах, зокрема аналіз їхніх функцій.

Такий підхід дозволить доповнити дискусію про причини стійкості України під час війни, а також і труднощі подолання внутрішніх викли­ків. Якщо волонтерство у різних формах є важливим елементом стійкості держави, то псевдоволонтерство разом з іншими руйнівними інститутами підриває її зсередини. Аналізуючи дані з відкритих джерел, ми виявили структурні чинники, які створюють можливості для виникнення псевдоволонтерства. Серед них недостатнє правове регулювання, збереження практики особистих обмінів та значна довіра до волонтерів, які в ситуації зростаючого економічного тиску та соціальної непевності стають достатніми умовами для появи псевдоволонтерства. Запропонована модель псевдоволонтерства допомагає краще зрозуміти природу такої поведінки.

Дослідження пропонує нову перспективу вивчення неформальних інститутів, а також може бути корисним у практичній площині — створення правових та суспільних перепон на шляху новітніх форм шахрайства у період війни та повоєнної відбудови.