Державна інформаційна політика України в умовах повномасштабного воєнного вторгнення Російської Федерації: суспільно-мобілізаційний потенціал і ефективність

Анотація

Стаття присвячена визначенню суспільно-мобілізаційного потенціалу державної інформаційної політики України в умовах повномасштабного воєнного вторгнення Ро­сійської Федерації. Виявлено залежність дер­жавної інформаційної політики України від перебігу подій на фронті, успішності реалізації мобілізаційних заходів та характеру організації протидії ворожим інформаційно-психологічним операціям. Визначено, що у реалізації державної інформаційної політики у роки повномасштабного воєнного вторгнення РФ в Україну ставали дедалі помітнішими ознаки внутрішньополітичної бо­ротьби та популізму із прагненням влади видати бажане за дійсне. Обґрунтовано, що зниження довіри до повідомлень, які транслював ціло­добовий марафон „Єдині новини #иАразом", обумовлене формуванням ставлення до нього як до провладного джерела інформації, а також сумнівами у правдивості частини його контенту. Доведено, що централізовані моделі комунікації в умовах прискореного розвитку інформаційного суспільства поступилися соціальним мережам, орієнтованим на індивідуалізацію контенту, що сприяло зростанню впливу інфлюенсерів. Зниження довіри до офіційних інформаційних джерел актуалізувало поширення альтернативних джерел контенту у соціальних мережах, відеохостингах та стрімінгових каналах. Визначено, що розрахунок влади на поширення важливої інформації через окремі Те^гат-канали поступово втрачав ефективність. Причиною цього можна назвати відсутність комплексного аналізу ситуації та досить відверте позиціонування частини ТеІе§гат-каналів як провладних. Доведено, що державна інформаційна політика України стала вагомим засобом висвітлення воєнних злочинів РФ та злочинів проти людяності. Визначено, що ворогу вдалося реалізувати в Україні низку успішних інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на підрив довіри до вищих органів влади й управління України та формування завищених очікувань, реалізація яких виявилася неможливою на практиці. Визначено, що державна інформаційна політика має сприяти формуванню економічного підґрунтя для розвитку медіа. Для зростання поля досяжності медіапроєкти повинні бути відображені візуально, у аудіоформаті та мають бути поширені у цифровому вигляді. Такі проєкти повинні враховувати посилення впливу штучного інтелекту.