Інституційна спроможність українських урядів: проблеми ефективності та легітимності

Анотація

Статтю присвячено аналізу ефективності та легітимності (що взаємопов’язано) українських урядів протягом 2014–2024 рр. та виявленню нормативно-правових пасток, що формують гострий дефіцит їх інституційної спроможності. Авторка наголошує на тому, що кризи інституційної спро
можності урядів у сучасних консолідованих демократіях і в Україні, яка все ще формується як демократія, мають різні походження. Базовою детермінантою "демократичного відкату" ліберальних демократій є відхід урядів від егалітарних практик. В Україні вади спроможності урядів зумовлені "вбудовою" в Конституцію України 1996 року нормативно-правових пасток, що руйнували протягом 30 років притаманну демократичним політичним режимам систему розподілу влади, ускладнювали демонстрацію урядами й парламентами власної суб’єктності та формували умови для участі в політиці впливових неформальних інституцій (наприклад, олігархів). Дослідниця доводить, що нормативно-правовими пастками, які делегітимують українські уряди й обумовлюють формування урядового продукту посередньої якості (наприклад, реформ 2014–2021 рр.), є дуальна структура керівництва Кабінетом Міністрів України (і прем’єр-міністр, і президент мають підстави для цього), відсутність ефективних та збалансованих взаємин між урядом та парламентом, що унормовує практику напівакцептованих урядів, та механізму розв’язання урядових криз. У статті йдеться про те, що процес вступу України до ЄС надає нового імпульсу демонтажу пострадянського інституціоналізму, що розпочався у 2014 році. Особливого драматизму цей процес набуває в перший рік повномасштабної війни (з 2022 р. – до цього часу), коли початок ліквідації пострадянських інституцій наклався на необхідність зберегти керованість країною під час війни. Авторка сподівається, що необхідність "підтягнути" українські інституції та притаманні їм практики до рівня ЄС надає небезпідставні сподівання на формування в нашій країні такого правового поля, що модернізує українські інституції (і уряди передусім). Важливо, на думку дослідниці, запропонувати такий підхід до реформування, який був би синтезом як оновлення правової бази, що регламентує діяльність уряду, так і запровадження інструментальних змін, що формують нову інституційну культуру.